Давні надгробки та історичні таємниці

Яр, що відділяє Замкову та цвинтарну гори. Городок.

Пошесть 1770-1771 рр. – однієї з наймасштабніших епідемій чуми в Східній Європі у XVIII ст. Тоді мор дістався аж до Москви, де викликав знаменитий «Чумний бунт». Чуму на Поділля, Київщину і далі, під час чергової російсько-турецької війни (1768-1774 рр.) завезли з Молдавії та Валахії російські військові, головним чином з намародереними речами, які вони продавали чи міняли на горілку дорогою додому. Разом із награбованим, подорожували й блошиці, які є переносниками збудників хвороби.

До Валахії ж хворобу занесли з Константинополя яничари.

Епідемія чуми на Поділлі зібрала чималий врожай. Про це, наприклад, засвідчує запис, залишений у літописі Сатанівського монастиря його ігуменом Модестом Сільницьким. Зокрема йдеться, що від чуми 1770 року померло 6 ченців, та 150 селян, які належали монастирю.

Сатанівський монастир

Про давню моровицю досі згадують у народних переказах. Але на теренах колишнього Городоцького району маємо також і матеріальні свідчення.

Зокрема в селі Кам’яка, що є присілком Сатанова в кущах, під закинутою хатою "Віртуальні витрішки" якось знайшли вкритим мохом старезний камінний хрест. Напис польською сповіщає: «Тут лежить тіло Мартина Колодєйського, померлого під час пошесті [чуми] 1770 р.»

"Чумний" хрест. 1770 р.

Ще один «чумний» хрест "Віртуальні витрішки" побачили майже в географічному центрі Кам'янки, на городі місцевого селянина. Могила впорядкована, хрест побілено, навіть квіти посаджені. Дата на хресті позначена церковнослов'янськими літерами: «҂аѱѻ҃а.» – тобто 1771-й р. і «септембрія дня Л» (тобто, 30 вересня). Напис досить нерозбірливий, але можна прочитати, що «тут покоятся тіла Рабів Божих... Василя та Агафії...».

"Чумний" хрест. 1771 р. 

Очевидно, це надгробок цілої родини, померлої від чумної пошесті та похованої просто посеред обійстя (аби не розносити заразу дорогою до цвинтаря жертв чуми зазвичай ховали на місці). Епітафія вирізьблена кирилицею, отже, йдеться про українську родину греко-католицького чи православного віросповідання. Це підтверджують й імена похованих.

Ще один «чумний» хрест стоїть на протилежному березі притоки Збруча річечки Шондрови-Шмаївки, десь за 200 метрів, якщо навпростець від вище згаданого. Це вже терени села Спасівка (теж присілок Сатанова). На жаль, власники обійстя, як це часто буває, «передоглянули» реліквію і тепер про хрест можна сказати лише одне: епітафію вирізьблено польською, а дата поховання –  1770 рік. Подробиці приховано під грубим шаром вапна. Тому подробиць "Віртуальні витрішкт" не розгледіли.

"Чумний" хрест та каченята

Місцеві хрести не займають. Вважається, що якщо порушити чумний хрест, то на того впаде прокляття мертвих...

У сусідньому Городку про моровицю 1770-1770 років нагадувала фігура скорботної Божої Матері (вірогідно встановлена на місці поховань жертв чуми), але в тридцятих роках минулого століття її розтрощили комсомольці. Пам’ятник, за переказами старожилів, стояв у десь районі колишнього аеродрому. Можливо були якісь чумні поховання і на старих християнських цвинтарях, але всі вони були знищені комуністами.

Панорама Городка з цвинтарої гори

Днями на старому єврейському цвинтарі поталанило виявити поховання, які з вірогідністю в 99% можна віднести до «чумних».

Нагадаємо, городоцький кіркут є єдиною більш-менш цілісною пам’яткою давнини, що зберіглася у місті. Найдавніше поховання на цьому цвинтарі датується кінцем XVII століття.  Некрополю поталанило уціліти виключно завдяки вдалій географії, завдяки якій до нього нікому не було діла.

Городок. Єврейський цвинтар

Городок. Єврейський цвинтар

Єврейські надгробки-мацеви, є досить цікавими пам’ятками, з багатим декором та вишуканим різьбленням. Найцікавіші датуються XVIIІ століттям та першою половиною ХІХ. Далі в мистецтві різьблення по каменю починається деградація.

Городок. Єврейський цвинтар. Надгробки початку ХІХ ст. Ведмеді та виноград

Городок. Єврейський цвинтар. ХІХ століття. Лелеки

Мацеви, про які піде мова далі, автору відомі давно. Вони мають досить примітний та красивій декор. Але лиш зараз захотілося про них дізнатися більше.

Як з’ясувалося надгробок з подвійною епітафією встановлено на могилі  Авраама, сина Цві, і Добриш, дочки Єхіела. Красномовним є рік поховання – 1770 р. Тобто рік розпалу моровиці. Власне це добре пояснює, чому подружжя померло одночасно.

Мацева з подвійною епітафією на могилі  Авраама, сина Цві, і Добриш, дочки Єхіела (ліворуч). 1770 р.

Білочка та грифони

Цікавим елементом декору цього надгробка є зображення білки, яка гризе горішок. В єврейській традиції це символізує, що небіжчик був не аби-яким знавцем Тори та Талмуду і міг витягнути зі священних текстів прихований зміст, як білка витягує зі шкаралури солодке ядро.

В сусідньому Сатанові такі білочки зустрічаються як на чоловічих так і жіночих похованнях. Тож чиї чесноти вона втілює – чоловіка чи дружини – сказати важко. Можливо обидвох.

Грифони теж часті гості на давніх єврейських надгробках. Найчастіше вони виконують роль містичних стражів, які охороняють могилу. Не виключено, що тут маємо подвійний сенс. Грифони тут стережуть не лише спокій небіжчиків, але й сховану тут чуму, аби моровиця не вирвалася на поверхню.

Надгробок Яакова сина Ханоха. 1770 р.

Поруч бачимо дуже красивий надгробок Яакова сина Ханоха. Поховання теж датується «чумним» 1770 роком. Воно прикрашене вазоном з квітами (стилізоване Світове дерево) та удодами, які символізують мудрість.

Удоди (вони ж «духіфат» )в єврейській традиції наділені містичною силою.

Духіфат як «дикий півень» згадується і в агадичній літературі («Агада» -  частина Талмуду) – як хранитель «шаміра», чарівного хробака, що легко точить найтвердіший камінь. «Шаміром» намагався опанувати цар Соломон, якому хробак був необхідний на початку будівництва Храму, аби обробляти велетенські камяні брили.  

Оскільки зберігач цінного хробака і сам не може не бути наділеним надприродною силою, то і називається він «духіфат-розсікаючий гори».

У «Таргум Шені» та в «Мідраш-Мішле» розповідається, що саме «дикий півень» (удод) розшукав країну цариці Савської та виступив посередником у переговорах про її зустріч із царем Соломоном.

Вірогідно чумним похованням є й могила якогось Ієгуди (теж помер 1770 року) з вишуканої форми надгробком, де бачимо двоголового орла який тримає за горлянки парочку лелек. Ні, це зовсім не московський мутант, який жорстоко дусить тотемних українських пташок. Тим більше, що на час встановлення надгробку це ще була територія Речі Посполитої. Двоголовий орел тут символізує Бога, а лелеки – праведну людину. Лелека (єврейською «хасида») - натяк на «хасид» - праведний, богобоязкий. Суть сюжету – праведна людина, яка себе віддала в руки Господа…

Виходячи зі зображення складених особливим чином рук - небіжчик походив з коенів – нащадків жерців Храму.

Ось така невідома сторінка історії Поділля та Городка ховається на старому єврейському цвинтарі.

Вал незрозумілого укріплення

На теренах некрополю маємо ще одну історичну загадку. Тут добре простежуються сліди давнього земляного укріплення, яке з’явилося  ще до того, як тут облаштували цвинтар. Що це за укріплення – незрозуміло. Можливо це одне з фортифікаційний споруд Городка. Можливо – навпаки – його облаштували вороги, аби обстрілювати з гармат розташований на сусідній горі городоцький замок.

Вид на Замкову гору з "цвинтарної". На передньому плані - цвіте анемона лісова

Бабця з козами

Яр біля цвинтаря...

Не по темі, але це фото тішить автора. Наднробок початку ХХ ст. Це не скажені їжачки, а леви!

Подякувати автору за роботу  можна переказавши кілька десятків гривень на картку ПБ 5168 7554 6511 0969. Дмитро Полюхович 

Буду вдячний за репост в соціальних мережах.