Нове життя старого палацу, коні-біженці та «горбаті» мости

Палац на світанку

Палац графів Орловських в Маліївцях та старовиний парк біля нього - трохи не по темі «Віртуальних витрішок». Адже ми спеціалізуємося на мандрах маловідомими куточками. У цьому же випадку маємо справу з досить «розкрученою» точкою на мапі і однією з головних туристичних принад Хмельницької області. Але ми навіть тут знайшли багато смачненького, про що середньостатистичний турист не здогадується (дивіться про це далі).

Краса та гордість Маліївців — 18-метрова травертинова скеля із водоспадом. Водоспад — рукотворний. Вода поступає від потужного джерела, розташованого трішки вище верхівки скелі. Колись вона збігала деревяним жолобом, а сьогодні – залізною трубою.

Водоспад - головна туристична "родзинка" Маліївців

В скелі впадають у вічі штучний грот в її основі та печерна церква над нею. Це — залишки давнього печерного монастиря ченців-васіліян.

Печерна церква

Олександр Пшездецький у своїй книжці «Podole, Wolyn, Ukraina. Obrazy miejsc I czasow». (Вільно, 1841 р.) так описує терени закинутого монастиря: «З тих джерел спадає до саду на 48 стоп високий каскад, краплиста завіса двох печер, видовбаних у скалі з вівтарями і статуями святих».

Тут стояв Святий Онуфрій

Святий Онуфрій біля джерела, та озерце, що живить водоспад

Святий Онуфрій

В «Нижній» печері, що використовувалася монасями у якості каплиці, раніше стояла фігура Св. Онуфрія. Наразі вона встановлена біля самого джерела.

До речі, про скелю з печерами та штучний водоспад, який ними збігає, маємо цікавий переказ, який «розкопала» Анастасія Донець.

Водоспад восени

В стародавні часи, коли не було ні радіо, ні телебачення, ні, тим більше, інтернету з соціальними мережами, дуже цінувалося живе людське спілкування. Немає нічого дивного, що священик, який правив у церкві над водоспадом (після закриття монастиря її перетворили на парафіяльну), та граф Ксаверій Орловський, - останній дореволюційний господар Маліївецького палацу, стали добрими приятелями. В околицях було не так багато освічених людей, з якими можна би було довгими осінніми вечорами потеревенити «за життя».

Нічна феєрія

Зрозуміло, що Ксаверій Орловський не сидів постійно у своєму родинному гнізді і чимало подорожував по справах. Коли ж він повертався в Маліївці, це одразу ставало відомо панотцю. Той запрошував у гості графа-сусіда у дуже своєрідний спосіб. Священик перекривав подачу води на скелю і пускав струмок у сусідній ярок. Помітивши з палацового балкону, що головна окраса його парку всохла, пан Ксаверій йшов «викуповувати» водоспад. У якості викупу клав до корзини кілька пляшок доброго вина і відповідну закуску та чимчикував до сусіда. Коли все то випивалося та з’їдалося граф та священник разом урочисто відкривали на струмку заслінку і відновлювали status quo.

Ця гра була приємною розвагою, що для графа, що для панотця. Для останнього чи не більше. Адже життя сільських священиків було досить одноманітним. З новин лише сповіді місцевих селян з їх дрібними грішками – хто в гречку скочив, хто про куму хтиво подумав, чи в піст сала наївся... Від нудьги можна й померти. А тут така нагода дізнатися про останні події у світі та послухати враження графа від його подорожей.

Прославилися Маліївці завдяки коронному надвірному ловчому Яну Онуфрію Орловському, який у 1785 р. придбав Маліївецький ключ та перетворив село на свою головну резиденцію. Вже в 1788 р. тут постав пишний палац.

Автором проекту став придворний архітектор короля Станіслава Августа Понятовського італієць Доменіко Мерліні.

"Парковий" фасад палацу та коні-біженці

Місцеві Атланти якісь хирляві і смішні

Палац постав у стилі раннього французького класицизму часів Людовика XVI. За тодішньою модою основним елементам декору стали вирізьблені з каменю об’єднані спільною графською короною шляхетські герби власників маєтку — «Любіч», що належав Яну Онуфрію Орловському та «Доліва», — його дружини Анни зі Старжинських. Бічні портики прикрасили химерно закручені вензелі господарів.

Ліпнина Бальної зали

В пореволюційні роки всю цю «шляхетщину» демонтували як ідеологічно-шкідливе свідчення «темного панського минулого». Уціліли лише виконані вибагливим шрифтом дати «1788», у яких комуністи нічого «шкідницького» не знайшли.

Звісно, що під час непевних часів революції палац в Маліївцях традиційно розграбували. Відзначилися російські дезертири, які тікали з фронту.

Від повного нищення палац врятував місцевий лікар Селецький, який організував у ньому лікарню. В повоєнні роки в палаці діяв дитячий протитуберкульозний санаторій.

В 2020 р. прийшла пандемія вірусу COVID-19 з усіма супутніми локдаунами та карантинами, що поставила крапку санаторній історії спадщини Орловських. Палацу міг би прийти повний гаплик, як то сталося з цілою низкою подільських палаців з яких пішло життя, але за справу взялася закохана в Маліївці ентузіастка, волонтер, краєзнавець, красуня, енергійна та пробивна як бойовий таран Настя Донець. Вона висунула ідею створити на базі палацу та парку музей заповідник, як то маємо Самчиках.

Ідею підтримали в обласній раді і в квітні 2021 року на її сесії замість санаторію «Світанок» було створено «Малієвецький обласний історико-культурний музей». Настя стала його директором.

Настя - красуня, спортсменка, ~~комсомолка~~

Менш ніж за рік палац кардинально змінився. Зі стін зникла вся наочна продукція, характерна для освітня закладів. Крім того демонтували ряд пізніх перегородок та недоречних стін. Зокрема відкрили в усій красі головну палацову амфіладу piano nobile (італійською piano nobile - «пишний поверх» в архітектурі бароко та класицизму поверх, де знаходяться парадні зали та кімнати).

Будуар графині. За колонами стояло ліжко

У спадщину від лікарняно-санаторного періоду музею дісталися ще й файно вибілені стіни. Санітарні норми вимагали регулярно проводити побілку. Під багаторічними шарами вапна замаскувався дивовижної краси «італійський тиньк», що нагадує різнобарвний полірований мармур. Друг музею професійний реставратор Олександр Віштаченко провів ряд пробних розчисток. Як виявилося у більшості залів первісний декоративний тиньк непогано зберігся.

Під радянською побілкою ховається тиньк "під мармур"

Але відкрити з під пізніх нашарувань кілька квадратних дециметрів давньої краси це одне, а провести масштабні реставраційні роботи та очистити сотні квадратних метрів – зовсім інше. Це вже робота для цілої бригади спеціалістів, та й сума не це потрібна шестизначна. За умов війни та повоєнної відбудови, сподіватися в найближчі десятиліття на фінансування з державного чи обласного бюджетів навряд чи виходить. Хіба що можливо знайдуться меценати.

Давні розписи

Олександр Віштаченко зробив також дуже приємне відкриття. Виявилося, що на стелі фойє збереглися давні, ще XVIII століття, фрески! Наразі від вапна відкрито лише невеличкий фрагмент з якимось рослинним орнаментом. Не виключено, що тут можуть ховатися також популярні на той час зображення амурчиків чи герби власників.

Уламки фігур

З несподіваних відкрить – знахідка уламків двох сакральних фігур. Обидві - зображували одного й того ж Святого Яна Хрестителя. Лише одна – робота досвідченого майстра, а інша – народний примітив. Вірогідно ці зображення якось пов’язані з печерним храмом, який за деякими свідченнями був присвячений саме цьому святому. Можливо тут ховається й слід першого власника палацу Яна Орловського.

Людей змученим асфальтом, бетоном та іншими радощами урбанізації потішить невеличка отара дуже симпатичних та товариських овечок на чолі з баранчиком Соусом. Парнокопитні крім роботи фотомоделями виконують важливу функцію газонокосарок і активно підстригають траву в старому фруктовому саду, що є частиною парку. Соус – хлоп вправний, тому отара розростається просто на очах.

Графський палац годі уявити без найаристократичніших тварин – верхових коней. З’явилися такі і в музеї. Першою – надзвичайно красива білосніжна кобила Орбіта з золотим лошатком з князівським ім’ям Ольгерд. Ці коні – не якісь там шкапи а чистопородні орловські рисаки. Назва породи, однак, нічого спільного з польським графами Орловськими немає. Породу виведено в конюшнях російського графа Олексія Орлова (брата фаворита цариці Катерини II Григорія Орлова). Нещодавно в маєтку з’явилася ще й ряба кобилка Арізона. Вона невеличка, спокійна і дуже мила. Арізона незабаром розмножилася і тепер біля неї бігає таке ж пляписте лошатко на ім’я Абрикос.

Коників біля палацу завели для антуражу, фотосесій, іпотерапії і дитячих прогулянок. Для міської дитини згодувати конику морквинку чи печиво – радість. А проїхатися верхи - щастя.

Біженці

Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії графський палац став притулком для біженців.

«Через Маліївці пройшли понад дві сотні людей, - розповіла «Віртуальним Витріщкам» директор музею Анастасія Донець. – Хто зупинявся лише на кілька днів. Аби відійти від жахів обстрілів та смертей, та по тому прямувати далі на захід, в основному до Польщі. Хто залишався надовго».

В Маліївцях встигли погостювати найдивовижніші вимушені переселенці - табун дуже рідкісних та наразі майже зниклих поліських коників (таких взагалі залишилося трішки більше двох десятків). Ця дивовижна порода, що виникла на Поліссі і колись була поширена по усій Україні, генетично є найбільш близькою до диких коней тарпанів, яких повністю винищили наприкінці ХІХ ст. Від диких предків ці тварини успадкували темну смужку вздовж хребта та смужечки на ногах як у зебр (вони ледь помітні, але є). Донедавна поліські коники в українських господарствах були не менш поширені, ніж тарпани в степах. Але в ХХІ ст. ця порода опинилася на межі повного зникнення.

Порятунком питомих українських коней стурбувалися ентузіасти громадської організації «Орелі», які на хуторі Щербаті Цуглі, що неподалік Зони відчудження ЧАЕС, почали збирати уцілілих представників породи. Коли в січні 2022 в повітрі відчутно запахло порохом частину відродженого стада вирішили евакуювати углиб України. В Маліївці перевезли молодняк - коників у віці 1,5-2 роки. По одному від кожної кобили, аби максимально уберегти генофонд. Як виявилося – досить вчасно.

Поліські коники одразу ж стали улюбленцями співробітників музею та туристів. Невеличкі, симпатичні, милі, спокійні, надзвичайно дружні до людей. Єдине, що у своїй безпосередності дуже нахабні.

Автор, знаючи про незвичних біженців, спеціально захопив їм на гостинець кілька кілограм моркви. Моркву вони з задоволенням схрумкали, після чого довго ходили слідом, зазирали просто в душу великими сумними очима, хапали за одяг вологими губами і вимагали продовження банкету. Лише переконавшись, що моркви вже нема, почимчикували до групи туристів у сподіванні на печиво чи кусень хлібчика. Принаймні хоч погладять та почухають.

Непарнокопитні біженці гостювали в Маліївцях до середини липня, аж поки їх не перевезли до Ржищівського заказника, що на Київщині. Повертати на рідний хутір їх поки не стали – це небезпечно адже все навкруги заміноване та й загроза нападу з боку Білорусі досі залишається актуальною.

Нічні походеньки «Віртуальних витрішок»

Цього літа «Віртуальні витрішки» тричі були гостями Малієвець. Двічі - з ночівлею.

Ночувати в графському палаці круто та дуже гонорово. Але є одна сумна обставина. Коли «приспічить» серед ночі, то похід до «удобств» перетворюється на цілий квест. Спочатку потрібно спуститися з житлового поверху на парадний поверх палацу. По тому - пройти анфіладою із п’яти залів… Враховуючи, що вночі в палаці темно, як у катакомбах, прогулюватися треба з ліхтариком.

Перша «ночівля» була пов’язана з бажанням зробити нічну фотосесію знаменитого водоспаду (фото - вище). Так аби підсвітити печери, воду, скелі тощо… У якості фотомоделі привели навіть Орбіту. Але гонорова кобила так і не змогла простояти нерухомо 3-4 секунди, необхідні для знимку (нічні фото передбачають великі витримки).

Світлини робилися для путівника по Маліївцях, який вийшов у світ 23 серпня, напередодні Дня Незалежності (хто став його автором - здогадайтеся з одного разу).

Батьки путівника: Настя Донець (ініціатор ідеї), Дмитро Полюхович (автор), Наталка Ярова (упорядник)

Метою іншої поїздки з ночівлею стала нічна фотосесія дуже мальовничого місточка. Вийшло, сподіваємося, непогано (в силу непереборних обставин, там мали лише один ракурс).

Нічні зйомки були неможливі без участі співробітників Музею - адже потрібно підсвічувати об’єкт одразу з кількох точок. Втім нічні пригоди були сприйняті ними з задоволенням та ентузіазмом. Це дійсно цікавий процес.

Взагалі давні малієвецькі «горбомісточки» (вони ще пам’ятають першого графа Орловського) одна із маловідомих та нерозкручених «фішок» цього села. Вони дивовижні! Але середньостатистичний турист про них навіть не здогадується. «Віртуальні витрішки» часом робили здоровенний гак, аби повитріщатися на подібні. А в Маліївцях їх одразу чотири! Два з них «Витрішки» колись знайшли самостійно, а ще два показала нинішня господарка палацу.

Місточок з обеліском та місточок з индиком "Витрішки" знайшли самостійно

Наостанок - найбільший з місцевих горбомісточків

З міні-родзинок дуже цікаві тесані з каменю чималі стовпчики, що тягнуться вздовж дороги. Цю систему безпеки встановили ще наприкінці XVIII століття за ініціативою графа Яна Онуфрія Орловського. Колись між ними було закріплено ще й міцні дубові балки, аби яка карета не загриміла до урвища. Подібні «Віртуальні витрішки» зустрічали лише в Китайгороді.

Фото застаріло - тепер біля стовпчиків новенький асфальт

Недослідженими залишилося ще кілька об’єктів – місцевий цвинтар (там, кажуть, є дуже цікава стара ділянка), давній млин, фігура Святого Яна Непомука та ще низка пам’яток… Як все складеться добре, є плани відвідати Маліївці на «золоту осінь».

Наостанок кілька красивих фото

Фонтан "Паща лева" в парку біля палацу

Перед палацом відновили басейн фонтану (фонтан поки що ні)

Там оселилися рожеві німфеї та декоративні карпи-кої

👇Нагадування👇

Подякувати автору за роботу та допомогти проекту «Віртуальні Витрішки» (витрати на поїздки) можна переказавши кілька десятків гривень на картку ПБ 5168 7554 6511 0969. (Дмитро Полюхович)

̶д̶в̶а̶д̶ц̶а̶т̶ь̶ ̶с̶т̶а̶р̶у̶ш̶е̶к̶ ̶-̶ ̶р̶у̶б̶л̶ь̶ ̶(̶с̶)̶ Двайдцять донаторів, та по 20 гривень, це ж будєт сумасшедшая сума дєнєґ!

Одночасно будемо дуже вдячні за репости в соціальних мережах, та письмовий відгук під цим постом.

Якщо вас цікавить тема віртуальних мандрів, долучайтеся до сторінки «Віртуальні витрішки» та групи «Віртуальні витрішки-group»

Не забудьте повитріщатися на інші випуски!!! (дивіться нижче!!!)

Проект «Віртуальні витрішки» був започаткований в «Фейсбуці», де на той час ще був дуже зручний сервіс «Нотатки» у якому можна було публікувати лонгріди з фотографіями. Але з новим дизайном «нотатки» зникли. Довелося переповзати в ЖЖ на давно забутий акаунт. Але й звіділля довелося піти теж.

Подивитися випуски «витрішок» в форматі ФБ можна по лінках:

· Нове Поріччя та мега-льохи

· Золото Усикової гори та «вірменська криниця»

· Краса Товтр

· Містика Товтр

· Товтрина Гостра та неопалима купина

· Містичний обряд на старому єврейському цвинтарі

· Закручений Смотрич

· Сидорів — село з величним замком, унікальним мавзолеєм та “гербовим” костелом

· Личківці, «масонський костел» та «щелепа»

· Сороцьке та неоготичний костел

· Річечка Шмаївка та унікальні сині півники