Кам’яне мереживо старого єврейського цвинтаря

21 вересня в і Городоцькому краєзнавчому музеї (м. Городок, Хмельницька обл.) відкрилася виставка моїх робіт «Кам’яне мереживо давніх мацев».
Експонати – майже чотири десятки робіт. Жанр визначити складно. Це синтез робіт єврейських каменерізів минулого, фотографії та цифрових технологій. Я їх жартома називаю «витинанками», бо при обробці світлини тут витинається тло мацеви і залишається лише саме різьблення.

Власне сам музей...

Далі йде додаткова обробка, а що у підсумку вийшло можна побачити на світлинах. Одна така «витинанка», в залежності від складності займає 2-8 годин часу. А як з колоризацією (давні мацеви були поліхромними, як античні статуї) то ще плюс до 8 годин.

Власне - я)))

Про саму виставку можна почитати, зокрема тут "Єврейські витинанки на Хмельниччині. Як могильний камінь перетворився на мереживо".

Читачам «Віртуальних витрішок», які не можуть потрапити до музею пропоную віртуальний тур з детальними поясненнями по кожному зображенню. Бо мета виставки не стільки показати красиві картиночки, скільки показати мистецтво, культуру та звичаї народу, який віками жив поруч з українцями.

Мене давно зачаровує різьблення на давніх єврейських надгробках-мацевах. Особливо на пам’ятниках від початку XVIII століття й десь до завершення першої чверті XIX століття. Тут і висока майстерність каменерізів, і довершені, дуже складні візерунки, і надзвичайно цікаві барельєфи з різноманітними зооморфними сюжетами. А ще вибагливі шрифти, що ніби зійшли зі сторінок середньовічних манускриптів.

Старий цвинтар в Сатанові. Надгробки 18 століття.

Кожне зображення га мацевах несе багате та багатошарове значення, що коренями сягає текстів Біблії та інших священних текстів. Сьогодні мало хто розуміє сенси у всьому тому зашифровані, але я спробую пояснити. Отож починаємо екскурсію.

Леви

Декор надгробку Гедалії, сина Нафталі Гірша, помер 1816 року (колоризація)

Лев – чи не найпоширеніше зображення на мацевах. Одні - мирно відпочивають, інші - лякають оточуючих агресивно роззявленими пащеками. Деякі, - ніби грайливі котики, намагаються укусити себе за кінчик хвоста. Але найбільше серед них «геральдичних» (як на надгробку Гедалії). Останні, як вважають історики та мистецтвознавці, запозичені із європейської традиції.

Аби зрозуміти таку популярність царя звірів, варто згадати фрагмент Тори, де йдеться, як праотець Яаків на смертному одрі благословляє своїх синів. Даємо в перекладі Івана Огієнка : «Юда лев молодий! Ти, мій сину, вертаєшся з здобичі: прихиливсь він, поклався як лев й як левиця, зведе хто його? Не відійметься берло (жезл влади – авт.) від Юди, ані з його стегон законодавець, аж прийде Примиритель, що Йому буде послух народів» (Берешит/ Книга Буття 49: 9-10).

Леви та Лані на надгробку Рівки, дочки Іцхака, 1780 р

Тобто Ієгуда, тут порівнюється з левом. Відтак лев став своєрідними «тотемним» символом коліна Iєгуди (Юди). Одночасно бачимо пророцтво про прихід Примирителя – тобто Машиаху/Месії, який теж буде з нащадків Юди.

Надгробок Нафталі, сина Менахема Наума, 1804 р

Нащадки Юди/Ієгуди жили на півдні від початку єдиної єврейської держави. Коли та розділилася на Південне та Північне царства, вони склали абсолютну більшість населення півдня, а їх держава отримала назву Юдея. Крім коліна Юди в Юдеї жили коліна Леві та Біньяміна, але останні були нечисельними і незабаром практично розчинилося серед нащадків Юди. Інші 10 колін, які жили в Північному царстві Ізраїль, згодом зникли з історичної арени (деталі – нижче). Відповідно, майже всі сучасні євреї мають серед предків Юду, а лев є символом усього єврейського народу.

"Покручені" леви та Дерево Життя на надгробку Хаї, доньки Нафталі Сігала, 1778 р.

Нагадаємо, що й цар Давид також походив з коліна Юди, а його нащадок, згідно Тори, буде Машіахом (Месією). Тобто тут крім «тотемної» для євреїв тварини бачимо ще й зашифроване очікування приходу Машіаха. Звідси, до речі, популярність «геральдичних» європейських левів, запозичених з королівських гербів, - саме таке зображення найяскравіше відображає царський статус Месії.

Від початку царя звірів переважно зображували на надгробках небіжчиків які мали ім’я Ієгуда. Згодом ім’я Юда/Ієгуда в середовищі євреїв-ашкеназі трансформувалося в подвійне ім’я Ар’є-Лейб. Тобто, - той самий «лев», але, у першому випадку, - на івриті, а у другому, - на їдіш. Наприкінці ХІХ ст. на теренах Російської імперії ім’я Лейб русифікувалося в Лев.

Лев з людськими вусами на могилі Аарона сина Менахема Менднла який помер 1915 р.

Ще один людиноподібний лев того ж майстра

Нагадаємо, що ашкеназі - один з двох найчисельніших субетносів євреїв. Вони є нащадками вихідців із середньовічної Німеччини та східноєвропейських країн (на відміну від сефардів - вихідців із Іспанії, Португалії та Північної Африки). Ашкеназі складали та складають абсолютну більшість євреїв України. Користувалися мовою їдиш (створеною на базі німецької), яка на сьогодні практично не вживається.

Леви та Єдинороги

Бій Лева та Единорога. Друга половина 18 ст.

Леви зустрічаються поодинці, парами, а також у герці з єдинорогом. Це надзвичайно популярний сюжет в традиційному єврейському мистецтві. Його можна побачити в оформлені давніх манускриптів, розписах синагог, ним прикрашали меблі, предмети повсякденного вжитку, ювелірні вироби тощо.

Надгробок ХеАлуфа Цві Гірша, сина Нафталі Сегала. 1759 р. Посудина для омовіння рук та тазик вказують що небіжчик був з левітів. Хто такі левіти – буде окремо). Грифон – страж-охоронець.

Походження сюжету має кілька пояснень. Зокрема в одному з мідрашів розповідається, як Давид (тоді ще зовсім не цар) якось випасав отару та необачно видерся на спину велетенському єдинорогу – пастушок подумав, що то звичайна гора. Коли єдиноріг звівся на ноги, то Давид опинився аж на небі й почав молити Господа, аби той повернув його на землю. Господь його почув та одразу ж відрядив на допомогу майбутньому цареві лева-переростка. Після бійки велетенський лев примусив єдинорога знову лягти і Давид зміг зійти на землю.

Надгробок 1779 р. Про білочок буде далі

У єврейській традиції герць лева та єдинорога символізує очікування на прихід Машіаха (Месії).

Нагадаємо, що після смерті царя Соломона (близько 928 р. до н.е.) до того єдина єврейська держава розділилася на Іудею та Ізраїль. В південній Іудеї опинилися коліна Ієгуди, Леві і Біньяміна, а інші десять колін склали населення північного царства Ізраїль. Сусіди довго та люто ворогували, з чого у 721 р. до н.е. вдало скористався ассірійський цар Саргон II. Він захопив охляле в усобиці північне Ізраїльське царство і полонив усіх його жителів. З цього моменту десять із дванадцяти колін Ізраїлю зникли і вважаються «загубленими».

Надгробок Гині, доньки Довида. 1769

Боротьба лева (втілення Іудеї) та єдинорога (втілення Ізраїлю) символізує давню ворожнечу Півдня та Півночі та натякає на майбутній прихід Машіаха, після чого одвічне протистояння закінчиться, 10 «загублених» колін знайдуться, весь єврейський народ знову об’єднається, а мертві – воскреснуть.

На надгробках також зустрічаються й парні та поодинокі зображення войовничих єдинорогів. Це теж месіанський сюжет, що символізує об’єднання 12 колін, прихід Машіаха й очікування воскресіння з мертвих.

Поховання Леї доньки Менахема. Приблизно 1780-ті роки.

Не деяких надгробках можна побачити не войовничих, а досить таки сумирних єдинорогів, які мирно відпочивають. Тут крім вищезазначеного вони символізують також чистоту, праведність та цноту. Таких зазвичай зображували на могилах молодих жінок та неодружених дівчат.

Ведмедики

Надгробок на могилі Іцхака, сина Моше, 1817

Очікування приходу Машіаха та воскресіння з мертвих зашифровано також у зображено ведмедя, який сидить з галузками у лапах. Галузки спочатку роз’єднуються (як колись Північне та Південне царства), а потім з’єднуються над головою тварини. Тут вони символізують спочатку роз’єднання, а потім майбутнє об’єднання усіх дванадцяти колін, що станеться після приходу Машіаха-Месії. Правда, в Сатанові бачимо лише натяк на майбутнє з’єднання галузок.

Крім того паростки в лапах кам’яних медведів символізують Дерево Пізнання та Дерево Життя. У цьому сюжеті бачимо також відгомін псалмів царя Давида, де сказано: «Праведник, як пальма, розквітає, як кедр в Леваноні, возвиситься». Таким чином показується, шо зображений у вигляді ведмедя з паростками пальми/кедра небіжчик і є тим самим праведником зі псалму, який насолоджується новим життям в Райському саду.

Цей сюжет можна розглядати і як зображення ведмедя, який у пошуках солодкого меду видерся на верхівку дерева. Мед тут – солодкі знання божественної мудрості. Тобто це натяк, що небіжчик піднімався догори (як ведмедик по дереву) аби скуштувати «медову» мудрість знань.

Надгробок Дов-Бера (Ведмедя), сина Іцхака, який помер у 1818 р.

На інших мацевах бачимо, як два ведмеді несуть на жердині грона винограду. Це біблійні розвідники, які повертаються до єврейського народу в пустелю з доброю звісткою про родючість Ханаанської землі. Нагадаємо, в ашкеназійській традиції зображення людей було табуйоване, тож людей тут замінено найбільш антропоморфною європейською твариною.

На цьому сюжеті зупинимося детальніше.

Історія про ханаанських розвідників викладена в біблійній книзі «Числа». Коротко нагадаємо зміст.

Перейшовши пустелю Мойсей відрядив у землю Ханаанську дванадцять розвідників. Коли вони повернулися то поміж інших плодів Землі Обітованої принесли велетенське гроно винограду. Воно буле настільки величезне, що його, підвісивши на дві жердини, несли одразу кілька носіїв. Мега-виноград, крім родючості Землі Обітованої, мав свідчити, що на ній живуть величезні страшні велетні, яких неможливо подолати. Мовляв, якщо там виноград такий, то можете уявити собі, які ж у нього господарі?

«Тоді зчинила вся громада великий галас, і люди плакали тієї ночі. І нарікали на Мойсея та на Арона всі сини Ізраїля; і вся громада мовляла до них: “Ой, бодай би ми померли в Єгипетській землі чи бодай би померли в цій пустині! І навіщо то Господь веде нас у ту землю? Щоб полягти нам від меча та щоб жінки наші й діти зробилися здобиччю? Чи ж не ліпше нам повернутися в Єгипет?”» (Числа. 14: 1-3)

Лише Ісус Навин та Калев, син Ефунне (в Торі - Ієгошуа бін Нун з коліна Ефраїма, и Калєв бен Йефуне з коліна Ієгуди), які теж ходили на розвідку, висловилися за негайний похід на Ханаан:

«Коли Господь милостив нам, то він приведе нас у ту землю і дасть її нам: то бо земля, що справді тече молоком та медом. Тільки проти Господа не бунтуйтесь і не полохайтесь людей тієї країни, бо вони для нас, мов хліб. Захисту в них немає, а Господь з нами: не лякайтесь їх». (Числа. 14: 8-9)

Натомість громада їх ледь не побила камінням, але тому запобіг сам Господь.

По тому народ Ізраїлю ще довго блукав пустелею, аж поки не помер останній з тих, хто пам’ятав єгипетське рабство. І лише праведні Ісус Навин та Калев, які не висловили сумнів відносно волі Бога, увійшли в Землю Обітовану.

Відповідно два ведмеді-носії то вищезгадані праведні розвідники з якими асоціювався небіжчик. Це зображення натякало, що за життя він завше слухалася Господа, як те колись робили герої біблійного оповідання.

В єврейській традиції ведмеді з виноградом – також є нагадуванням, що в Кращому Світі праведного іудея чекає належна йому частка благ (виноград) Райського саду.

Цікаво, що старозаповітний (тобто єврейський) сюжет з розвідниками (людьми, а не ведмедями) спочатку набув широкого поширення в християнському сакральному мистецтві. Перший розвідник тут символізував Старий Заповіт, другий - Новий. Жердина з підвішеним виноградом втілювала розп'ятого Ісуса, який мученицькою смертю на хресті поєднав Старий та Новий Заповіти.

Першого розвідника зазвичай зображували з палицею сліпця - натяк, що юдеї не побачили в Христі Месії. Втім, відомі випадки, де з палицею зображували другого носія. У цьому випадку це означало, що це людина, яка сліпо довірилася Господу та повністю віддалася Його волі.

Ведмеді одночасно втілюють ще й ідею воскресіння з мертвих. Тут варто згадати особливості цієї тварини. Восени клишоногий спускається в підземний барліг (могилу), та спочиває там до весни, після чого прокидається (воскресає) та виходить на сонце.

Олені та лані

Декор мацеви жінки на ім’я Шейна. 1786 рік з дуже красивими оленями

Звичайні олені/лані на надгробках можуть нести чимало сенсів.
Олень часто символізує Землю Обітовану (ширше - Рай). У пророка Ірміягу (Єремії) зокрема сказано: «І дам тобі землю жадану, край оленя», - що можна розглядати і як натяк на дарування Раю праведній душі небіжчика.
Олень також вказує на завзяття у виконанні заповідей. Зокрема в талмудичній книзі «Піркей Авот», радиться: «Будь зухвалий, як тигр, легкий, як орел, швидкий, як олень… виконуючи волю Отця твого небесного».

На увінчаному зображенням велетенської корони надгробку Цві, сина Сімхи Бунема, який помер 1794 року крім левів та оленів навіть вміщена сама, дещо перероблена, цитата: «Швидкий, як олень, і могутній, як лев, у Торі і трепеті [перед Небесами]...» У цьому випадку олені ще відображають ім’я небіжчика – Цві на івриті означає «Олень».

Оленів на могилі чоловіка могли зобразити і на прохання удови - тоді він символізував коханого. В «Шир а-Ширим» («Пісні над Піснями») сказано: «Подібний коханий мій газелі або оленю молодому».

Надгробок Хінди, дочки Ха-Нагіда Авраама, 1800 р.

В Псалмах/Тегілім знову вискакує рогатий красень: «Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя».

Тут олень символізує відданість Богу.

Надгробок Реувена сина Сімха, 1786 р.

В Торі маємо ще одну згадку про оленів. В Книзі Буття (Берешит) у фрагменті як праотець Яаків благословляє свого шостого сина Нафталі читаємо: «Нафталі - лань бистронога, що родить гарні оленята». (Бут. 49:21). Відповідно на надгробках людей на ім’я Нафталі досить часто зображували цю тварину. Крім того, оленів традиційно зображували на надгробках людей з іменами Герш або Цві (олень). Власне, останні імена є похідними від зв’язки Нафталі та олень.

Надгробок на могилі Цві Гірша сина Моше. 1776 рік. Тут бачимо і орла, який терзає зайця, і лисичку і оленя який відображає імя покійного – Цві Гірш означає Олень

На пам’ятниках, встановлених на могилах дівчат і молодих жінок теж традиційно зображували ланей - вони символізували красу, витонченість, чистоту та любов. Образ взятий в Притчах царя Соломона/Мішлей: «Люб’язною ланню і пречудовою сарною; груди її нехай напувають тебе о будь-якій порі; любов’ю її насолоджуйся постійно».

Надгробок дівчини Сари. 1800 р. (про нього див. детальніше нижче)

Мабуть найбільш насичена різноманітною символікою надзвичайно красива та вишукана барокова мацева, яка датується 1800 роком. На ній одразу вирізьблено левів, мирно відпочиваючих єдинорогів, ланей, зажурених лелек та плоди гранату (доброчинність, милосердя, багатство).

Зображення гранату має ще один прихований підтекст. За рабиністичними легендами кожен його плід містить рівно 613 зерен - стільки ж, як приписів в іудаїзмі (Тарьяг Міцвот). Зображення плоду гранату вказує, що похована виконувала всі закони прописані в Торі. Останнє, зауважимо, дуже непросто - тут і 10 основних мало хто дотримується.

Вже за оздобленням легко визначити, що похована – молода дівчина, праведна, доброчинна та милосердна. А багатий декор засвідчує не лише приналежність до досить забезпеченої родини, але й, як сумують за нею батьки.

Переклад напису цілковито підтверджує все зашифроване у барельєфі. До речі, сама епітафія, виконана вибагливим шрифтом, не менш романтична та зворушлива ніж сам пам’ятник.

Зокрема, читаємо:

«Ось вам: насіння святих пам’ятник (пам’ятник нащадку святих людей - авт.)
За цією красою, що стліє в землі плачу я (вислів з «Талмуду»). М’яка і зніжена (парафраза Дварім 28:56), скромна [у тому що стосується] її добрих справ, панна Сара, донька відомого рабина Меїра зі Львова, яка померла…»

І останнє. Олень/лань на жіночих могилах одночасно можуть виступати символічним втіленням смерті. В книзі пророка Єремії/Ірміягу в молитві під час посухи читаємо «Ба й лань у полі родить та й кидає своє маленьке, бо трави немає».

Тут бачимо поетичне відображення приходу смерті (посухи) в результаті чого мати залишає своїх діточок напризволяще й більше не може про них піклуватися.

Зайці та лисички

Поховання Еліезєра сина Йосефа Ієгуди, який помер 1784 року. Бачимо пеліканів, які розривають дзьобом груди, зайців та символічне Дерево Життя

Зайчики - досить поширений представник "мацевної" фауни. Тут спостерігаємо певний антагонізм. У єврейській традиції зайчик – тваринка абсолютно «некошерна», тобто – нечиста. Здавалося б їм не місце на могилі глибоко релігійного єврея (втім, як й лисицям, вовкам та ведмедям). Але тут знаменитий заячий страх, який давно став притчею во язицях, виступає у вищій, духовній формі – страху перед Господом.

Надгробок Гавріеля сина Ієгошуа, який помер молодим. 1818. Рослинний орнамент - Райські кущі, Зайчики - душа в раю. Єдинороги - символ безгрішності.

Досить часто зайчиків зображують як символ душі в Раю Крім того зайці символізують переслідуваний народ Ізраїлю та євреїв, які знаходяться в «галуті» - примусовому вигнанні.

Декор на надгробку Ривки, дочки Елізера Зусмана, 1803 р (колоризація)

В Сатанові можна побачити надзвичайно рідкісний для єврейської некрополістики «заячий» сюжет – медальйон з трьома куцохвостими, які невпинно мчать по колу. Крім Сатанова (там таких принаймні семеро) в Україні такий сюжет можна побачити лише на мацевах в сусідніх з ним Городку (вірогідно знищений 2010 року) та Смотричі (по одному). Усі ці надгробки з’явилися практично одночасно – на самісінькому початку ХІХ ст. Більше таких в нашій країні немає. Поза Україною таке зображення знайдено лише в Румунії, на старому єврейському цвинтарі в місті Роман. Воно прикрашає надгробок Хаї-Леї, доньки Меїра, яка померла 1836 року.

Декор з мацеви Шломо, сина Авраама, коена, який помер молодим. 1818 рік.

Це зображення-головоломка. На перший погляд здається, що кожний заєць, як і личить будь-якому поважному представнику цього племені, має два довгих вуха. Але, придивившись, бачимо - всі куцохвості одночасно абсолютно безвухі! Адже вуха кожної з тваринок належать сусідам...

Перш ніж потрапити на берег Збруча косооким довелося здійснити непросту мандрівку. Свій похід вони розпочали з далекого Дуньхуаню – міста посеред пустелі Гобі в китайській провінції Ганьсу, від якого починається знаменитий Великий шовковий шлях. От ним звірятка й пристрибали до Європи.

Декор з надгробку жінки Фрейди, померла 1813 року

На околиці Дуньхуаню розташований стародавній буддистський монастир Цяньфодун в печерах якого і народилося «куцохвосте тріо». В його підземних галереях та залах знайдено більше десятка фресок зі згаданим сюжетом, що датовані VI-Х століттями. Цяньфодунські зайчики в буддистській традиції символізують безсмертя, нескінченність і плин часу, а також традиційну в цій релігії реінкарнацію душі. Крім того, утворений вухами трикутник вказує на триєдність Неба, Землі і Людини. Самі ж зайці (кожен окремо) символізували зберігачів безсмертя.

Китайські історики вважають, що сюжет-головоломка набагато старший від VI століття. Вірогідно, він з'явився ще на початку нової ери, але найдавніша підземна частина монастиря з потенційними «першозайцями» знищена обвалами. Від печер Цяньфодуна трійця куцохвостих «пострибала» на Схід та Південь і з буддистськими ченцями потрапила до Японії, Тибету та Індії. Одночасно Великим шовковим шляхом вони вирушили в далекі мандри на Захід.

Печери та зайці Цяньфодуна

У християнській Європі стародавній буддистський символ отримує нове значення і стає втіленням ...Святої Трійці. Якщо придивитися - стає зрозуміло чому. Кожен зайчик - сам по собі, окремо, але одночасно - вони одне ціле. Зображення «зліплених» спільними вухами зайців стає популярною прикрасою в декорі християнських храмів Західної Європи.

Вікно "Трьох зайців"

У німецькому Падерборні китайські зайці навіть стали символом міста. Головною історичною і духовною пам'яткою Падерборну є величний готичний собор на честь Діви Марії та святих Ліборіуса і Киліана. Родзинка храму – «вікно трьох зайців». Воно датується початком XVI століття. Сьогодні екс-буддисти є таким ж символом цього міста, як «пісяючий хлопчик» - Брюсселю, Св. Володимир – Києва чи Дюк - Одеси.

Коли саме буддистсько-ісламсько-християнська трійця «пройшла гіюр» (тобто прийняла юдаїзм) - сказати складно. Вірогідно десь наприкінці XIII століття. У вище згаданій «Ксантенській Біблії» (1294 р.) на одній з мініатюр вже бачимо цей сюжет. Хіба що довговухих чотири, а не три. Втім такий різновид «зліплених» зайців теж відомий. Від XVI столітті «заяче тріо» займає поважне місце в єврейському сакральному мистецтві. Природно зі зміною, а радше доповненням, закладеного у зображені змісту. У єврейській традиції крім плинності часу, нескінченності і безсмертя душі тощо, зайці стали символізувати ще й трьох патріархів - Авраама, Іцхака і Яакова.

Надгробок середини 18 ст.

На відміну від «трьох зайців» барельєфи, де орел дзьобає затиснутого у пазурах довговухого досить поширені і зустрічається на старих єврейських надгробках чи не по усій Східній Європі. Цей сюжет символізує не лише Страх Божий, у якому прожив своє життя похований, але й що за життя небіжчик повністю віддавав себе в руки Господа (орел символізує Бога, але про це – далі). Крім того орел тут утілює янгола смерті який вириває з тіла душу-зайця.

Сюжет з орлом та куцохвостим набагато давніший від зайців-буддистів. Аналогічне зображення вперше зустрічається на монетах священного міста Олімпії ще в V столітті до н.е. - тобто 2,5 тисячі років тому! У V-III ст до н.е. орлів з зайцями в пазурах регулярно карбували на монетах Олімпії, Акрананту і Сіракуз (Сицилія), Пандоссіі (Південна Італія), Коринфу тощо.

Лисички

Де заячики, там й лисиці. Цих тварин в Сатанові теж нівроку. Вони прикрашають ледь не на кожну десяту стелу XVIII століття.

Досить часто лисичок зображували на надгробках встановлених на могилах хлопчиків та юнаків. Тут бачимо «Пісні над Піснями»: «Спіймайте нам лисенят, лисенят маленьких, що виноградники нівечать, наші виноградники у цвіту». Деякі коментатори священних текстів вважають, що вираз «маленькі лисенята» передає ніжність і симпатію.

Лисенятко-хлопчика, зокрема, вирізьблено на надгробку встановленому на могилі Естер і Авраама - матері і її маленького сина, які померли в 1776 р. (див. вище) Цього року якихось пошестей в Сатанові не зафіксовано. Чому мама та дитина померли одночасно, - сказати складно. Найвірогідніше – маємо випадок складних пологів.

На надгробку ми бачимо голубку/горличку, що символізує матір, і лисеня-сина в оточенні грон винограду (Райського саду). Розділений на дві частини рослинний орнамент одночасно символізує ще й Дерево Життя (про нього – нижче). Під основним зображенням також бачимо парочку зайців.

Поховання Ісраеля, 1772 р.

Крім того лисиці в давній єврейській традиції символізують зруйнований Храм (знівечений виноградник), а ширше - смерть. А також душу в раю.

Продовження у наступному випуску.

Там ми розкажемо про вовків, білочок, різноманітних пташок, грифонів та інше

👇Нагадування👇

Подякувати автору за роботу та допомогти проекту «Віртуальні Витрішки» (витрати на поїздки) можна переказавши кілька десятків гривень на картку ПБ 5168 7554 6511 0969. (Дмитро Полюхович)

̶д̶в̶а̶д̶ц̶а̶т̶ь̶ ̶с̶т̶а̶р̶у̶ш̶е̶к̶ ̶-̶ ̶р̶у̶б̶л̶ь̶ ̶(̶с̶)̶ Двайдцять донаторів, та по 20 гривень, це ж будєт сумасшедшая сума дєнєґ!

Одночасно будемо дуже вдячні за репости в соціальних мережах, та письмовий відгук під цим постом.

Якщо вас цікавить тема віртуальних мандрів, долучайтеся до сторінки «Віртуальні витрішки» та групи «Віртуальні витрішки-group»

Не забудьте повитріщатися на інші випуски!!! (дивіться нижче!!!)

Проект «Віртуальні витрішки» був започаткований в «Фейсбуці», де на той час ще був дуже зручний сервіс «Нотатки» у якому можна було публікувати лонгріди з фотографіями. Але з новим дизайном «нотатки» зникли. Довелося переповзати в ЖЖ на давно забутий акаунт. Але й звіділля довелося піти теж.

Подивитися випуски «витрішок» в форматі ФБ можна по лінках:

· Нове Поріччя та мега-льохи

· Золото Усикової гори та «вірменська криниця»

· Краса Товтр

· Містика Товтр

· Товтрина Гостра та неопалима купина

· Містичний обряд на старому єврейському цвинтарі

· Закручений Смотрич

· Сидорів — село з величним замком, унікальним мавзолеєм та “гербовим” костелом

· Личківці, «масонський костел» та «щелепа»

· Сороцьке та неоготичний костел

· Річечка Шмаївка та унікальні сині півники