«Скажений млин» та привид шляхтича

У рамках кампанії інформування про туристичні принади Городоцької територіальної громади, яку «Віртуальні витрішки» започатковують разом із Відділом культури, національностей, релігій та туризму Городоцької міської ради,  сьогодні ми розповімо про «Скажений млин».

Закинутий водяний млин на притоці Смотрича Чорноводці, що стоїть між селами Чорниводи та Мудриголови (Городоцька ТГ, Хмельниччина) цілком може розглядатися, як один з наймальовничіших куточків Поділля. До того ж він стоїть досить віддалено від людського житла, що теж є досить незвичною ситуацією.

Сама по собі старовина спорожніла споруда особливо не вражає. Є млини більш цікаві. З архітектурних витрибеньок маємо лише стрільчасті вікна третього ярусу. Хоча млин працював ще наприкінці дев’яностих років, - всередині маємо абсолютну пустку. Хазяйновиті подоляни винесли в брухт не лише німецьке обладнання кінця ХІХ століття, але навіть випиляли дубові балки перекриття. Від усього начиння залишилося лише уламок величезного жорна, що сиротою валяється на долівці.

Дивовижним це місце роблять ландшафти. Млин оточують надзвичайно мальовничі вапнякові скелі. Вони рукотворні – це рештки чималої каменоломні, де місцеві селяни колись добували камінь. Він тут не найкращий, але підсипати дорогу чи викласти огорожу – годиться.

Не виключено, що колись тут могли бути й природні виходи вапняку. Зокрема в сусідніх Мудриголовах в долині тієї ж Чорноводки маємо абсолютно природні, до того ж чималі скелі. Їх, до речі, видно зі скель біля млина.

Вдалині видно вже природні скельні утворення

Тут файно будь-якої пори року. Правда, жодного разу познимкувати, так, як того хотілося би, поки що жодного разу не вийшло. Травневий виїзд виявився провальним. По-перше не вдало по часу. Планувалося, що скелі будуть вкриті яскравим та рясним килимом з бузкового чабрецю та яскраво золотого очітку. Але на момент відвідин ці чудові квіти лише починали розквітати. Було гарно, але трішки не те, що хотілося…

 
Не поталанило і зі самим світанком. На сході зависла велика і щільна хмара. Небо лишень не кілька хвилин ледь-ледь забарвилося у рожеве і на тому все. Коли сонечко нарешті «пробило» розтрикляту хмару, воно вже було досить високим та яскравим.

Трішки порадував туман над долиною. Але й він особливою густотою та розмірами не вразив. Швидше це був серпанок, а не туман…

Із «золотою осінню» теж не поталанило. Коли нарешті вдалося дістатися до місця, виявилося, що вже все листя практично опало. Лише на вербах трішки трималося.

Були сподівання на яскравий захід сонця (під нього підбирався час) але й з цим не поталанило. Небо на заході виявилося незаймано чистим. Хоча майже цілий тиждень перед тим спостерігалися надзвичайно красиві та ефектні заходи сонця. Втім, враховуючи красу цього місця все одно вийшло незле.

Чому млин оскаженів?

На відміну від більшості млинів в окрузі згаданий млин має власне ім’я – «Скажений млин».

Причина у тому, що це був чи не перший млин на цих теренах де замість красивого, романтичного але досить малопотужного колеса поставили новомодну турбіну, що мала набагато більший КПД. Одночасно тут змонтували надсучасні (як на кінець ХІХ століття) машини. На тлі сусідніх млинів, обладнання яких залишалося чи не на рівні середньовіччя, цей видавав дивовижні показники та молов зерно, «як скажений».

Дивом техніки, яка пропрацювала ще й за Незалежності ми зобов’язані якомусь пану Юревичу, ім’я якого народна пам'ять не зберегла. Тут можна було би покопирсатися в архівах, але це не засадниче, та й ліньки. Знову ж таки, клята «ковідка» та локдауни… А тепер ще й повномасштабне вторгнення оскаженілих росіянців.

Маєток пана-новатора знаходився метрів за п’ятсот від млина, нижче за течією Чорноводки. Урочище те й досі називається «Юревичі».

Пан, вочевидь був не аби яким естетом, бо цей куточок надзвичайно гарний. Тут маємо досить мальовничий ставок та здичавілий парк над ним.
За народними переказами пан Юревич був дуже багатим, а його палац вражав красою, розкішшю та дивовижними ландшафтним парком, елементом якого був ставок. Останній слугував не лише для краси, але й розведення риби.
Пан Юревич був одинаком – не мав ні сім’ї ні нащадків.

Розповідають, що дружина, яку він без тями любив, померла при пологах. Дитина теж не вижила, тому за сина він вважав племінника Миколу, до якого ставився з великою приязню та призначив спадкоємцем. Той неодноразово гостював у дядька в маєтку. Та що там – фактично жив там. Коли старий пан раптово безслідно зник він успадкував всі його статки. Правда насолоджувався тим багатством недовго – сталася революція і йому довелося накивати п’ятами.

Палац традиційно розграбували, а по тому почали розбирати на будматеріали, заодно шукаючи тайники – чи не залишилися від панів скарби. Якісь скарбошукачі замість золота знайшли рештки вбитого пана, заховані під підлогою в одному з льохів.

Очевидно, що племінник не захотів чекати поки багатий дядечко помре сам, тому трішки йому допоміг…

Згадана історія є народною легендою, але автор певен, що правди тут більше ніж вимислу.

Кажуть, що коли місяць уповні привид пана Юревича блукає старим парком та, буває, доходить аж до млина.