Млин в Личківцях – музей технічних досягнень 1920-х років

Млин в Личківцях. Красива квітка — плакун верболистий.

В останні роки в усьому світі спостерігається спалах інтересу до старовинних млинів. Існує ціла мережа клубів їх шанувальників, спеціалізовані друковані видання та сайти, розробляються млинарські туристичні маршрути тощо. Навіть в найбільшому міжнародному фотоконкурсу «Вікі любить пам'ятки» (Wiki Loves Monuments) є окрема «млинарська» номінація. 

За фото млина в Личківцях автор і отримав цього диплома

Чи не найцікавіший водяний млин України знаходиться в селі Личківці, а точніше у їх присілку Трибухівцях, що на Тернопільщині. Він цікавий своїм сторічним обладнанням. Це справжнісінький діючий технічний музей у якому можна побачити не лише млинарські експонати.

Личківці. Руїну костелу

Млин на річці Тайна (притока Збруча) постав близько 1922 року, коштом місцевого землевласника Мойзеша Кіммельмана. Він і сьогодні у доброму робочому стані, хоча й тимчасово не працює. 

Востаннє його машини запускали минулого року. Після розпаювання майна колективного сільгосппідприємства об’єкт кілька разів міняв орендарів та власників. Наразі з власністю вже остаточно визначилися і нові господарі, по словам місцевих мешканців, ніби серйозно налаштовані повернути млину життя. Поки що пересічному туристу потрапити усередину досить проблематично. 

Пан Ярослав один з небагатьох, хто розуміється у цих машинеріях

«Віртуальні витрішки» змогли це зробити виключно завдяки директору Гусятинського краєзнавчого музею Тарасу Василику, який не тільки домовився аби млин відчинили, але й знайшов 79-річного Ярослава Храпливого - механіка, який наприкінці 1990-х відповідав за обслуговування та ремонт антикварної техніки. 

Як розповів пан Ярослав, колись це було досить потужне виробництво, де працювали аж 4 мірошники, не рахуючи їх помічників. Тут мололи збіжжя на борошно, виготовляли кілька різновидів круп, дерть для худоби та чистили гречку від шкаралупи. 

Показуючи господарство екс-механік звернув увагу на чималий електродвигун, що стоїть на нижньому ярусі споруди (млин має 3 яруси). Десь у сімдесятих роках ХХ століття, коли кіловати в СРСР була дуже дешевою, млин перевели на електричне живлення. 

Певний час млин працював від цього електродвигуна

На щастя тоді знайшлася якась мудра людина, яка не дала демонтувати турбіну та систему подачі води. Коли в дев’яностих роках ціна кіловатів стрімко зросла, об’єкт без великих клопотів знову перевели на гідроенергію. А от млин в сусідній Калагарівці, про який «Витрішки» розповідав раніше, довелося закрити – електрика виявилася не по кишені, а гідропривід – знищили.

Млин в Калагарівці

Як розповів колишній механік, обладнання трибухівського млина й досі у робочому стані, а для того аби запустити виробництво потрібно лише провести профілактичне обслуговування механізмів, їх дрібний ремонт та здійснити певні підготовчі роботи. 

Нанесені на бункери написи свідчать, що машини є продукцією Rolidustria S.A. (м.Львів), - дочірнього підприємства німецької компанії «Mühlenbauanstalt und Maschinenfabrik vorm. Gebrüder Seck» (м. Дрезден), що спеціалізувалося на виробництві млинарського обладнання. Ще зовсім недавно таблички-шильди (етикетка, ярлик — від нім. Schild) з назвою виробника були прикріплені й до кожної машини. Від них залишилися лише прямокутні сліди та дірочки для кріплення. Чималі шильди зникли у період зміни власників. Зі слів пана Ярослава вони були дуже гарні, «блищали, як золото», з готичними літерами. Нажаль, наразі складно встановити, який виробник там вказувався – основне виробництво в Дрездені, чи його львівська філія Rolidustria S.A.

Офіс Rolidustria S.A у Львові

Засновником основної фірми був інженер Вільгельм Сек, який створив свій завод в 1865 році в Бокенхаймі – одному з районів Франкфурта. Успіху було досягнуто за рахунок розробленої ним «роликової системи Сека», для поступового перемелювання пшениці. Незабаром машини від цього виробника набули великої популярності не лише в Німеччині, але й у Бельгії, Франції, Англії, Австро-Угорщині  та інших країнах. 

Десь на початку 1920-х німецькі виробники відкривають філію у Львові. Причини – прозорі. На той час в Галичині та на Волині спостерігалася велетенська потреба в млинарському обладнанні, адже чимало млинів були зруйновані в 1914-1920 роках під час бойових дій. Крім того у цей ж час розпочалася масова заміна архаїчних млинів з примітивними дерев’яними механізмами на модернові. Про успішність та масштаби роботи Rolidustria S.A. яскраво свідчить чималий будинок, у якому колись знаходився головний офісу цієї компанії у Львові, - сьогодні тут знаходиться розкішний готель «Атлас».

Крім продукції від Rolidustria S.A. серед обладнання трибухівсько-личківського млина є й давніше. На одній з машин можна побачити шильд фабрики Леопольда Кашпара – знаменитого колись чеського виробника млинарського обладнання.

Леопольд Кашпар розпочав виробництво млинарського обладнання в невеликій майстерні в Сеніці в районі Хана в 1890 році. Спочатку то була маленька фабрика, але за  шість років він звів великий машинобудівний завод. У 1919 році пан Леопольд був змушений продати цю фабрику товариству Mlynářská obchodní společnost, spol. s r.o. (ТОВ «Торгова компанія Міллера»), яка успішно пропрацювала до Великої Депресії (економічної кризи, що настала восени 1929 р. та тривала до кінця 1930-х років)

Але це ще не всі товарні знаки індустріальних гігантів міжвоєнної Польщі, представлені в Личківцях. 

Колись на млині діяла ще й невеличка гідроелектростанція. До Другої світової війни вона постачала електрику в чималу садибу Кіммельмана та низку інших об’єктів, по війні – в школу та сільраду. 

Вілла Кімельмана (Тімельмана) в Личківцях

Від тієї станції залишився мармуровий щиток з рубильниками, схожим на каструлю амперметром та порцеляновими запобіжниками. Минуло майже століття, але цей виріб Polskie zakłady Siemens досі вражає довершеним дизайном та витонченістю виконання. На його тлі розташований поруч радянський електричний щиток виглядає вершиною неоковирності. 

На нижньому ярусі млина поталанило знайти лише одне клеймо. Масивну, вилиту з чавуну муфту, що утримує чималий вал, яким обертання турбіни передається на машини, прикрашає напис «Łódź». Це продукція Towarzystwo Akcyjne Budowy Transmisji, Maszyn i Odlewni Żelaza «J. John» w Łodzi. 

Автор певен, що якщо пошукати ретельніше, то поталанить знайти й інші свідчення індустріалізації першої половини ХХ століття. Але й згаданого досить, аби впевнено стверджувати – тут в Личківцях-Трибухівцях маємо справжнісінький та унікальний в усіх відношеннях музей техніки та промисловості. 

Подякувати автору за роботу та допомогти проекту «Віртуальні Витрішки» (витрати на поїздки) можна переказавши кілька десятків гривень на картку ПБ 5168 7554 6511 0969. (Дмитро Полюхович)