Свята Текля, леви та наївна народна скульптура

 

Про село Сороцьке, що біля Теребовлі «Віртуальні витрішки» вже якось розповідали. Воно знане величним неоготичним костелом Матері Божої Неустанної Помочі – найбільш фотогенічним з усіх закинутих храмів Тернопільської області і одним із найгарніших. 

Його звели в 1902-1907 роках за проектом архітектора Міхала Ковальчука коштом графа Міхала Віктора Баворовського та його дружини графині Марії Северини Дунін-Борковської (їх фамільні герби досі прикрашають стіну храму). 

Але метою цьогорічної поїздки став не костел-пустка, а дуже цікава придорожня сакральна фігура «Свята Текля і леви». Свого часу «Витрішки» її пропустили.

Як виявилося ця скульптурна композиція, що стоїть на околиці села  таки вартувала того аби заради неї здолати майже сотню кілометрів, часом не найкращою дорогою. «Витрішки» бачили чимало придорожніх фігур та хрестів, але нічого схожого на Св. Теклю із Сороцького не зустрічав. Вона дійсно унікальна! Доля її, втім традиційна. Коли комуністи почали масово нищити сакральні фігури її, як і багато інших подібних зображень,  таємно демонтували та заховали селяни. У 1991 р. Свята, яка за місцевими уявленнями охороняє Сороцьке від стихійних катаклізмів, повернулася на попереднє місце.

Багатофігурні придорожні скульптурні композиції зустрічаються нечасто, тож Св. Текля зі своїми левами – вже рідкість. А як врахувати стиль – яскраво виражений народний «примітив» - можна говорити вже й про унікальність. Композиція – мабуть найяскравіший зразок наївного народного мистецтва, який автору поталанило бачити на Галичині.

Хто встановив фігуру невідомо. Знаємо лише, що це сталося у другій половині ХІХ століття. Також відомо, що Святу шанували як місцеві греко-католики (українці) так і римо-католики. Взагалі в Сороцькому вздовж вулиць встановлено чимало цікавих сакральних фігур та хрестів, що датуються ХІХ, та початком ХХ ст. Вони виконані як у східній, так і виразно римо-католицькій традиціях. Їх, як і Св. Теклю їх колись заховали від комуністів селяни. Крім закинутого костелу тут маємо дуже цікавий греко-католицький храм честь Покрови Пресвятої Богородиці 1863-го року. 

Його, як і сусідній костел, зведено у формах середньовічних стилів. Тут бачимо еклектику з використанням романських та псевдоготичних елементів. Подібних автор і не бачив, хоча мандрував чимало. Зазвичай унійні храми зведені в псевдовізантійському стилі і схожі між собою, як брати. Одним словом Сороцьке більш ніш достойне місце для допитливих туристів.

Якщо гостини «у Теклі» були запланованими, то наступне відкриття сталося поза планом.

Далі планувало дістатися Теребовлі, але повертатися тією ж дорогою бажання не було. Навігатор вказував, що є дорога через сусідню Козівку, але, як з’ясувалося, дорогою те називати можна лише маючи невичерпний запас оптимізму. Довелося повертати на попередній маршрут. Зате в Козівці поталанило оглянути місцевий цвинтар (49°24'06.2"N 25°47'16.1"E). Він при самій дорозі. Планувалося зазирнути максимум хвилин на 10-15, але екскурсія затягнулася більш ніж на годину. Некрополь виявився дуже цікавим, а один надгробок взагалі унікальним і загадковим. 

На теренах колишньої Російської імперії (Хмельницька, Вінницька, Житомирська обл. тощо) на давніх некрополях спостерігається чіткий поділ на польську (римо-католицьку) та «руську» (православну) частини. Часто-густо «польські» та «українські» цвинтарі навіть знаходяться на різних кутках містечок. 

Такі архаїчні хрести часто-густо називають "козацькими", але до козаків вони не мають жодного стосунку

На Галичині такий чіткий поділ – рідкість. Зазвичай кладовища змішані і надгробки з польськими епітафіями та українськими або церковнослов’янськими стоять поруч і без будь-якої системи. Старий (від середини ХІХ ст. та до початку ХХ ст.) цвинтар в Козівці була саме таким – змішаним. Більша його частина – заросла густими чагарниками (навіть косулю бачили, але сфотографувати не вийшло), тож доводилося продиратися. Видно, що територію періодично чистять, але аби вона перетворилася на непрохідні «джунглі» достатньо 3-4 роки.

Цвинтар вразив головне фігурами. Пам’ятники зі скульптурами на некрополях Галичини річ традиційна, але місцеві фігури у своїй більшості вирізнялися оригінальністю. Вони, як і Св.Текля більш тяжіли до стилю народного наївного мистецтва. Крім того їх здебільшого вирізьбили не з вапняку, а пісковику. Останній більш тривкий до зовнішніх впливів. Відповідно багато скульптур виглядали як нові, хоча й мали поважний вік у  століття-півтора.

Лев більше схожий на котика...

До речі на некрополі поталанило знайти ще одну Святу Теклю і теж у дуже наївному стилі. Вірогідно майстер виходив з логіки, що якщо лев то тварина схожа на кота, то й розмірами він має бути таким самим. Тож композицію тут було би більш вірно назвати Св. Текля та котик.

Найцікавішим і найунікальнішим похованням виявилася могила прикрашена фігурою апостола Матвія з книгою та сокирою у руках (фото вище). Постамент надгробку оздоблює дуже красивий барельєф з архангелом Михаїлом, який вогняним мечем вражає Сатану. Власне, він і привернув від початку увагу автора, який небайдужий до цього сюжету і вже зібрав чималу колекцію світлин із зображенням згаданої парочки. Але найголовніше ховалося в епітафії виконаній одразу польською та українською мовами.  

На старих некрополях Галичини дубльовані польською українські епітафії річ не унікальна, хоча й не дуже поширена. Але тут було інше! Перша (полономовна) частина епітафії сповіщає, що тут спочиває Maciei Dubyk, який прожив 88 років та помер у 1907 р.

Прізвище Дубик, зауважимо, є досить поширеним на Тернопільщині і його носять як поляки так і українці.

Друга частина епітафії українською: Міхал Пяитрик. Жил літ 4. Помер 1907.

Звідси стають зрозумілими зображення апостола Матвія та архангела Михаїла на надгробку. Але саме поховання викликає безліч запитань. Головне чому в одній могилі поховано 88-річного польського дідуся та 4-річного українського хлопчика? Загадку на їх смерть могли би пролити метричні книги. На жаль в досить масштабному оцифрованому архіві метричних книг записи, що стосуються села Козівці  цього періоду відсутні. 

Можна зробити лише одне обережне припущення. У цей час на теренах Тернопільщини лютувала епідемія висипного тифу і хлопчик та дідусь стали жертвами пошесті. Також не виключається й холера – у ці Європу накрила хвиля VI пандемії цієї хвороби. Втім якоїсь інформації про спалах цієї хвороби на Теребовлянщині в 1907 р. автор не знайшов.

Наразі подвійне інтернаціональне поховання є не аби якою загадкою.

Святі князі Володимир та Ольга

На цьому ж цвинтарі є ще одне подвійне поховання вірогідно пов’язане із тією ж пошестю. Там поховані Володимир та Ольга Задорожні, які померли 1906 р. Надгробок прикрашено дуже цікавити фігурам (теж у наївному стилі) святих рівноапостольних князів Володимира та Ольги.

Це не могила. Принаймні навіть натяку на епітафію тут немає

Крім надгробків на цвинтарі в Козівці маємо ще й кілька сакральних фігур, що, вірогідно виконували роль капличок. Зокрема при самому вході на цвинтар бачимо кам’яне розп’яття з фігурами Пречистої Діви Марії та апостола-євангеліста Івана обабіч. Жодного натяку на якусь епітафію на постаменті немає, тому це навряд чи надгробок. Тип Розп’яття та латинські літери «INRI» на ньому прямо вказують, що це суто римо-католицька (польська) пам’ятка. Композиція, зазначимо дуже красива та фактурна та виконана в стилі народного примітивізму/наїву.

Трохи далі маємо подібний пам’ятник встановлений вже українцями. На жаль від нього вцілів лише постамент з барельєфом Св. Миколая та написом «Сей памятник поставлен на честь та хвалу Божу з жертви Николая Петрика». Чи не родича вище згаданого Міхала Пяитрика з подвійного поховання? Бо якоїсь усталеної граматики на той час ще не було і це можуть бути просто різні написання одного й того прізвища.

Яке зображення на ньому стояло, на жаль, – невідомо.

Пам'ятник на могилі Аполонії Петрик встановлений сином Василем з Канади.
Нашого цвіту по усьому світу...

Свята Анастасія

Апостол Яків старший - мандрівник і паломник

Ще один Архангел Михаїл

Ангел тримає за руку дівчинку

В тему до наївного мистецтва. Дорогою «Витрішки» зупинилися у селі Красному (колишній Гусятинський район) повитріщатися на дуже цікаву церкву Св. Трійці (1806 р.). 

Храм у Красному

Ісус перед храмом. Ймовірно 18 ст.

"Наївний" Миколай

Про нього (і не тільки) «Витрішки» детально написали в статті на сайті РІСУ. Рекомендуємо. Так от, на подвірї храму стоїть маленька капличка із дуже красивою фігурою Святого Миколая, виконаній у дуже симпатичному наївному стилі.

👇Нагадування👇

Подякувати автору за роботу та допомогти проекту «Віртуальні Витрішки» (витрати на поїздки) можна переказавши кілька десятків гривень на картку ПБ 5168 7554 6511 0969. (Дмитро Полюхович)  

̶д̶в̶а̶д̶ц̶а̶т̶ь̶ ̶с̶т̶а̶р̶у̶ш̶е̶к̶ ̶-̶ ̶р̶у̶б̶л̶ь̶ ̶(̶с̶)̶ Двайдцять донаторів, та по 20 гривень, це ж будєт сумасшедшая сума дєнєґ!

Одночасно будемо дуже вдячні за репости в соціальних мережах, та письмовий відгук під цим постом.

Якщо вас цікавить тема віртуальних мандрів, долучайтеся до сторінки «Віртуальні витрішки» та групи «Віртуальні витрішки-group»