Мандрівка до Пущі Відлюдника (Медобори, волхви, печерне святилище та обличчя одноокого Одина)

січня 01, 2022

Печера Відлюдника

Рівноапостольний князь Володимир Великий щиро вірив у силу Слова, але у теологічних диспутах покладався лише на гостроту меча. Волхви крутий норов Святославовича знали, тож після знаменитого масового купання киян у Почайні (деякі вважають що хрещення відбулося у Дніпрі, але це не так) швиденько чкурнули чим подалі. Як казав поет: «Волхви нє боятся моґучіх владик...», - але береженого Перун, а також Світовид, Дажбог, Стрибог, Лада та всі інші Боги бережуть.

Медобори над Збручем

Передсвітанкові сутінки

На берегх Збруча

Притулком для служителів старого культу стали надзбручанські гори (на фото). Тут виникає унікальна релігійно-політична формація відома як «Збручанський культовий центр» (ЗКЦ). Принаймні, саме цю версію свого часу висунули знані історики-славісти Ірина Русанова та Борис Тимощук. В популярній літературі це утворення носить більш барвисті назви: «Язичницький Ватикан», «Республіка волхвів», «Язичницький Афон» тощо.

Ядром «Країни волхвів» були чотири священні городища: Звенигород, Богит і Ґовда, що стояли на правому березі Збруча, та Іванківецьке — на лівому. Крім них діяли ще безліч дрібних святилищ.

Рів та вал Звенигороду (ззовні)

Цей ж вал - зсередини.

Ведмежа цибуля (черемша) квітне кінець квітня – початок травня (як раз на першотравневі вихідні)

Найголовнішим і найбільшим серед них був Звенигород. У період розквіту розмірами він майже не поступався тогочасному Києву (правда без посаду та Подолу).

Докомплексу язичницьких святилищ Звенигорода входила невелика печера, нині відома як «Печера відлюдника». Розташована вона у підніжжі дуже мальовничого скельного пасма, що на самій вершині Звенигородської гори.

Вали Звенигороду

У популярній літературі виникнення «Печери відлюдника» зазвичай пов'язують з якимось святим чоловіком, який поселився у цих краях десь у тридцятих роках ХІХ ст. Він, мовляв, і видовбав собі у скелях отаке от житло.

І, власне, сама печера

Насправді ґенеза цієї печери набагато давніша і, досить ймовірно, її історія бере свій початок навіть не за волхвів. На це вказує ряд ознак. Зокрема скельне пасмо несе на собі певні сліди людського втручання. Наприклаж величезні, щільно підігнані одна до одної багатотонні плоскі брили під скелею, явно не природна формація, а встановлені людьми. Крім того біля печери бачимо 2 дольмени.

Дольмен

Зруйнований дольмен

Зауважимо, що «забавки» у мегаліти не властиві для слов'янського язичництва, а притаманні набагато давнішим часам доби міді та ранньої бронзи. Фактично весь Звенигородський скельний масив та печера є колосальною напіврукотворною мегалітичною структурою.

Жертовник перед печерою

«Першовідлюдники», очевидно, були досить ревними у боротьбі зі спадщиною Давніх Богів. На скелях видно кілька утворень, які є слідами знищених зображень. Крім того на верхівці пасма бовваніють рештки зруйнованого дольмену. Скинути величезну плиту, що його перекривала, завдання не з легких, але ті впоралися.

З барельєфів уціліла лише личина, вирізьблена над входом до печери. Є версія, що вона відноситься до часів коли тут жили готи і це зображення бога мудрості та війни Вотана (він же Один). Як відомо з саг той був однооким - друге своє око Вотан-Один пожертвував аби напитися із джерела Міміра, що дарує мудрість. Добре видно, що одне око на личині — вирячене, а інше — ледь окреслене. Саме так зображали Одина на скелях Скандинавії.

За іншою версією це творчість вже християнських відлюдників і зображено тут Христа, або якогось Святого, - найшвидше Онуфрія Великого. При певній фантазії у нерівностях скелі можна побачити довге волосся та бороду.

"Житлова" печера

Печера складається з двох камер-комірчин. Одна — для молитви, друга — для житла. У молитовній частині сьогодні влаштовано невеличку капличку та встановлено простенькі ікони. В «житловій» - досі зберігся кам'яний лежак.

Найдавніша частина печери - «житлова». Від початку це був відкритий природній грот-навіс, у якому, можливо, колись функціонувало язичницьке святилище. Що сьогодні вважається лежаком, швидше за все, було вівтарем. З часом природну щілину у скелі розширили до печери, а первісний грот відділили від зовнішнього світу мурованою стіною.

Жертовник - праворуч

На майданчику перед печерою впадає у вічі велика прямокутна каменюка. Це один з прадавніх вівтарів, що зберігся від дохристиянських часів.

«Печеру відлюдника» зазвичай прив'язують лише до одного чоловіка, який поселилася посеред «Пущі відлюдника» десь у 1830-х роках. Насправді яскраве спростування цього можна побачити одразу ж у печері де стоїть фрагмент фігури Св. Онуфрія Великого.

Добре видно схилені у молитві ноги та довгу бороду...

Св. Онуфрій Великий прожив у пустелі 60 років і вважається найавторитетнішим християнським відлюдником (анахоретом). Власне він й започаткував відповідну духовну практику. Зображення цього святого традиційно встановлювали в печерах та гротах де усамітнювалися люди, які бажали повторити Його духовний подвиг.

За стилістикою фігура звенигородського Св. Онуфрія належить принаймні до XVIII ст. Можливо навіть XVII-го… Але відлюдники тут завелися аж ніяк не раніше XVІ ст., коли на теренах Поділля почала масово поширюватися практика анахоретства і, відповідно, шанування Св. Онуфрія. У ситуації з «Пущею» варто говорити про цілу династію звенигородських відлюдників, які змінювали один-одного впродовж кількох століть.

Кириличне графіті

Що стосується конфесійної приналежності, то з впевненістю в 99% можна стверджувати, що відлюдники найвірогідніше були православними, а по тому - греко-католиками. На це вказує кілька ознак. Зокрема на наших теренах анахоретство Західній Церкві не властиве. З іншого боку – маємо рештки тесаної з каменю сакральної фігури, що не відповідає православній традиції, а от римо-католицькій та унійній – ще й як! У самій ж печері маємо чисельні графіті виконані церковно-слов’янською, латиною та польською. Останнє теж вказує на унійну традицію. Крім того анахоретство широко практикувалося ченцями греко-католицького ордену чину Святого Василія Великого. У цьому ключі місцеві відлюдники, принаймні в XVIII ст., мали досить тісні контакти з сусіднім Сатанівським монастирем, що на той час належав василіанам. Не варто відкидати, що впродовж певного проміжку часу «династію відлюдників» складали якісь особливо ревні у вірі монастирські ченці. Прив’язка печер до Сатанівського Троїцького монастиря прослідковується й в тому, що раніше на Трійцю жителі довколишніх сіл проводили масштабну хресну ходу від с. Кринцилів (Крутилів) до печер. Правда від 1947 р. проводити процесію заборонили комуністи.

"Сліпий Яр", що оточує Пущую Можливо десь тут сховано втрачені фрагменти фігури Святого

За спогадами старожилів останній звенигородський відлюдник трагічно загинув у серпні 1914 р. від кулі якогось російського солдата. За іншими свідченнями він помер від старості десь на початку двадцятих років минулого століття.

Св. Онуфрій був не єдиною сакральною фігурою, яка прикрашала «Пущу відлюдника». Зокрема раніше тут можна було побачити скульптуру «Ісус в гробу». Цікаво, що у якості символічної печери-гробівця відлюдники використали один з давніх дольменів! Людина, яка встановила фігуру мертвого Ісуса саме тут, добре розуміла, що це за місце. З давніх-давен дольмени виконували роль своєрідного проходу між світами. Тож тут спостерігався подвійний символізм — мертвий Ісус, який незабаром має воскреснути, лежав на межі світів живих та мертвих.

Фігура Ісуса зникла по Другій світовій війні разом з верхньою частиною скульптури Св. Онуфрія. Остання, як добре видно на старій світлині, колись стояла біля входу до печери.

Моховатки та шкаралупа морської лілії. Силур

Корали

В центрі Крутилова/Кренцилова, звідки починається шлях до Пущі, в очі впадає невеличка скеля зі старезним кам'яним хрестом на краєчку. Це так званий «Хрест Свободи». В 1848 р. такі хрести ставили чи не в кожному західноукраїнському селі. Так селяни відзначали скасування панщини в Австро-Угорській імперії.

Вуличка (ліворуч), якою починається дорога до Пущі

Скеля під хрестом – справжнісінький палеонтологічний музей, у якому можна побачити скам'янілі рештки багатьох мешканців давнього океану Палеотетіс. Є тут кілька різновидів колоніальних та одиночних коралів, черви-серпули, губки тощо. Але головна окраса, - дуже красиві моховатки. Виходячи з наявності коралів-ругоз ці вапнякові відкладення належать до формацій Силуру.

Скрипун мармуровий. Сидів біля печери

Увага! «Пуща відлюдника», Звенигород та цілющі джерела знаходяться на території заповідника «Медобори». До них прокладено добре промарковану екологічну стежку. От лише нею й ходіть. Топтати рослинність за межею стежок, зривати квіти, репетувати, включати голосно музику, смітити тощо — суворо заборонено. Пам'ятайте — ви в заповіднику.

Порада по маршруту. Похід до Пущі Відлюдника з печерою краще поєднати з екскурсією Сатановом. Тим більше це практично поруч.

Десь за 3-4 км від Сатанова знаходиться село Кринцилів. Його «зазбручанська» частина відноситься вже до Тернопільської області. Від 1950-х років, її перейменували на Крутилів (аби не було плутанини).

Перейшовши (переїхавши) мостом через Збруч потрапляєте на чималу площу. Тут варто залишити авто і далі пішечки. Праворуч – скеля з Хрестом Свободи, ліворуч вуличка, що круто забирає догори.

От нею й прямуйте. Вийдете на лісову дорогу. Йдіть не звертаючи верхньою частиною. Дорога виведе просто до валів Звенигороду та Пущі з печеркою. Не заблукаєте, там всюди вказівники.

Від печери варто спуститися до цілющих джерел. Знову ж – всюди вказівники й гарно натоптана стежка. Випивши смачної води вже долиною Збруча повертаємося до Кринцилова (Крутилова). Дорогою милуємося на неймовірні пейзажі. Можна, все проробити в зворотному порядку (спочатку джерела, а по тому – печера) але підніматися на куту гору важче чим спускатися.

Наразі все. Сподіваємося, що цей випуск "Віртуальних витрішок" не тільки потішить читачів, але й допоможе спланувати власні мандри.

👇Нагадування👇

Подякувати автору за роботу та допомогти проекту «Віртуальні Витрішки» (витрати на поїздки, покупка екшн-відеокамери для зйомок відео тощо) можна переказавши кілька десятків гривень на картку ПБ 5168 7554 6511 0969. Тим більше що на новорічно-різдвяні канікули заплановано ряд мандрів.

̶д̶в̶а̶д̶ц̶а̶т̶ь̶ ̶с̶т̶а̶р̶у̶ш̶е̶к̶ ̶-̶ ̶р̶у̶б̶л̶ь̶ ̶(̶с̶)̶ Двайдцять донаторів, та по 20 гривень, це ж будєт сумасшедшая сума дєнєґ!

Одночасно будемо дуже вдячні за репости в соціальних мережах, та письмовий відгук під цим постом.

Якщо вас цікавить тема віртуальних мандрів, долучайтеся до сторінки «Віртуальні витрішки» та групи «Віртуальні витрішки-group»

Не забудьте повитріщатися на інші випуски!!! (дивіться нижче!!!)

Проект «Віртуальні витрішки» був започаткований в «Фейсбуці», же на той час ще був дуже зручний сервіс «Нотатки» у якому можна було публікувати лонгріди з фотографіями. Але з новим дизайном «нотатки» зникли. Довелося переповзати в ЖЖ на давно забутий акаунт.

Подивитися випуски «витрішок» в форматі ФБ можна по лінках:

· Нове Поріччя та мега-льохи

· Золото Усикової гори та «вірменська криниця»

· Краса Товтр

· Містика Товтр

· Товтрина Гостра та неопалима купина

· Містичний обряд на старому єврейському цвинтарі

· Закручений Смотрич

· Сидорів — село з величним замком, унікальним мавзолеєм та “гербовим” костелом

· Личківці, «масонський костел» та «щелепа»

· Сороцьке та неоготичний костел

· Річечка Шмаївка та унікальні сині півники